Хто і в яких випадках може притягнути суддю до відповідальності: роз’яснення Великої Палати ВС

Верховний Суд вважає, що саме у держави має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності.

Велика Палата ВС вважає, що саме у держави виникає право притягнути суддю до цивільної відповідальності. До такого висновку ВП дійшла у справі №489/5045/18.

Позивач звернувся з позовом до Одеського апеляційного адміністративного суду про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням суду.

Позовні вимоги обґрунтував статтями 1166 і 1176 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) та приписами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

4 вересня 2018 року Ленінський районний суд м. Миколаєва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував тим, що питання про повернення сплаченого в адміністративній справі судового збору регулюється главою 8 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому справу має розглядати адміністративний суд.

18 грудня 2018 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, якою залишив без змін ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 вересня 2018 року.

Апеляція вважає, що суддя та суд не можуть бути відповідачами або іншими учасниками цивільної справи, окрім випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не як орган, що здійснює правосуддя (пункт 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, пункт 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», постанова пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів»).

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених під час розгляду конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Належним відповідачем у таких спорах є держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Проте позивач вважав, що апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин частину сьому статті 1176 ЦК України, а справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства згідно із Законом №266/94-ВР.

Велика Палата дійшла наступних висновків:

Щодо судового збору

Суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, не належить до числа суб’єктів, з бюджетних асигнувань якого сторона цієї справи може за її позовом у цивільній справі стягнути судові витрати, зокрема судовий збір, як відшкодування шкоди навіть у випадку скасування рішення зазначеного суду в адміністративній справі судом вищої інстанції.

Судові витрати, понесені в адміністративній справі, зокрема і сплачений судовий збір, не є шкодою, що може бути відшкодована у цивільній справі за рахунок бюджетних асигнувань адміністративного суду, рішення якого було скасоване в адміністративній справі судом вищої інстанції. Отже, до спірних відносин не можуть застосовуватися приписи статті 1176 ЦК України та Закону №266/94-ВР. Означені витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими КАС України.

Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що цей спір не може розглядатися за правилами цивільного судочинства (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 86 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі №661/3699/16-ц).

Щодо відповідальності судді

Вирішуючи питання цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Велика Палата послалася на висновок Консультативної ради європейських суддів. В останній зазначається, що, беручи до уваги принцип незалежності суду:

1. Засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу);
2. Будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави;
3. Недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку №18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц).

Щодо зобов’язання іншого суду

Велика Палата Верховного Суду нагадала також, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов’язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов’язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені (пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц).

За повідомленням Судово-юридичної газети.