Коли учасника дорожнього руху не можна притягнути до адмінвідповідальності: висновок ВС

Неналежна організація дорожнього руху не може бути підставою для притягнення особи до адмінвідповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанови патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки дорожній знак розміщений з порушенням вимог, а своїми діями він не спричинив небезпеки дорожньому руху.

Відповідно до оскаржувальної постанови, позивач, будучи за кермом автомобіля, рухався дорогою з одностороннім рухом проти напрямку руху, чим порушив вимоги дорожнього знаку 5.5 та 5.7.1, пункту 8.4 Правил дорожнього руху України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою 122 КпАП. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю, скасував винесену постанову, а провадження в адміністративній справі стосовно позивача про вчинення ним правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КпАП, закрив. Апеляційний суд залишив постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідач в касаційній скарзі зазначив, що судами попередніх інстанцій були порушенні норми матеріального і процесуального права, та просив їхні рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовав тим, що суди не надали належної правової оцінки фактичним обставинам цієї справи, зокрема щодо порядку встановлення дорожніх знаків.

Згідно з пунктом 8.2-1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, дорожні знаки застосовуються відповідно до цих правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту:

 — дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами;

— дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини;

— дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги);

— дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.

Позиція Верховного Суду

Суди попередніх інстанцій  з'ясували, що дорожній знак, який вказував напрям руху на дорозі, якою їхав позивач, був установлений зліва від проїзної частини, що є порушенням Правил дорожнього руху. З огляду на цю обставину суди констатували, що в діях позивача немає складу адміністративного правопорушення. Колегія суддів погодилась з таким висновком судів, позаяк неналежна організація дорожнього руху не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Водночас ВС вказав, що суди не з'ясували: куди (в якому напрямку) і звідки рухався позивач та де саме його зупинив інспектор поліції; яким чином організовано дорожній рух на цьому відтинку дороги, зокрема місце розташування усіх дорожніх знаків і яких саме, зокрема дорожнього знаку, який порушив позивач; правові підстави встановлення цих дорожніх знаків (з урахуванням доводів відповідача про те, що дорожні знаки встановлюють за погодженням з органами місцевого самоврядування).

На думку колегії суддів, з'ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище.

Тож, з огляду на межі касаційного перегляду та повноваження суду касаційної інстанції на цій стадії, колегія суддів не може самостійно з'ясовувати обставини справи та давати їм правову оцінку. Тому, з урахуванням наведеного та керуючись вимогами частин другої і четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вирішила, що судові рішення, які є предметом касаційного перегляду, треба скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З рішенням суду у справі № 127/12081/17 можна ознайомитись за посиланням.

За інформацією Судово-юридичної газети.