Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Комітет міністрів Ради Європи вказав на першоджерело проблеми щодо невиконання судових рішень: чому його не бачать в Україні.
Будь-яка реформа судової системи втрачає свій сенс, якщо людина після всіх кіл пекла судових розглядів не може виконати рішення суду. Найсумніше те, що домогтися такого виконання найскладніше, якщо боржником є держава Україна чи вітчизняний держорган.
Показова в цьому контексті ситуація, описана у рішенні Конституційного Суду щодо конституційної скарги Віри Хліпальскої, коли пенсіонерці, яка виграла всі суди проти держоргану, довелося йти в суди «по другому колу», щоб домогтися вже від держвиконавця того, щоб той відкрив виконавче провадження.
«Якщо відповідачем за рішенням суду і боржником у виконавчому провадженні виступає сама держава або орган державної влади, зовсім незрозуміло з точки зору Конституції та законодавства, чому держава або цей орган не виконує свої обов'язки? Чому потрібен ще один додатковий орган - державна виконавча служба, яка буде змушувати інший державний орган виконувати рішення, яке винесено ім'ям України?», - розповів в інтерв'ю «Судово-юридичній газеті» суддя-доповідач у даній справі Віктор Городовенко.
Статистика також вражає. За даними неурядових організацій, виконується близько 3-4% рішень проти держави. «Рівень виконання, який озвучується різними державними органами, включаючи Міністерство юстиції України, залишається в межах 11-40%, в залежності від оцінки статистичних даних, тобто рівня «реального виконання рішень» або «виплати суми боргу», - зазначив у статті для «Судово-юридичної газети» начальник відділу Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павло Пушкар.
Криза системи виконання рішень давно вийшла за рамки внутрішнього обговорення. На неї постійно звертають увагу європейські експерти, не кажучи вже про те, що системна проблема давно була констатована в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини у справі Юрія Іванова і потім - «Бурмич та інші проти України» (рішення Великої палати ЄСПЛ).
За словами Павла Пушкаря, сама проблема «невиконання судових рішень» розглядається конвенційними органами фактично з моменту приєднання України до Ради Європи. Перша справа «Кайсин та інші проти України», яка стосувалася боргів по заробітній платі шахтарів, надійшла в ЄСПЛ ще в жовтні 1998 року, тобто трохи більше ніж через рік після приєднання України до Конвенції.
Далі подібні справи, що стосуються невиконання рішень національних судів, почали надходити в ЄСПЛ масово.
Зараз, незважаючи на деякі зрушення і зміни в системі виконання судових рішень, які відбулися в 2014-2016 роках, наприклад, впровадження приватних виконавців, проблема, м'яко кажучи, не вирішена. «Крім статистики виконання рішень судів, винесених проти держави, суттєвими є і накопичені борги за невиконаними судовими рішеннями, які підтверджують, що проблема залишається. На це звертає увагу як Міністерство юстиції України в своїх звітах перед Комітетом міністрів Ради Європи, так і вказують публічні дані», - зазначає Павло Пушкар. Дані про борги, на жаль, не систематизовані, але судити можна по тій інформації, яка оприлюднена на сайтах Державного казначейства і Міністерства фінансів України щодо виплат за програмою №4040, створеної на підставі Закону 2012 року «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Нагляд за реалізацією Україною заходів, запропонованих в рішеннях ЄСПЛ, здійснює Комітет міністрів Ради Європи. 4-6 червня на черговому засіданні Комітет оцінив старання нашої держави в аспекті справ Жовнер, пілотного рішення по «Юрій Іванов проти України» і рішення Великої палати ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України».
Всі три рішення ЄСПЛ охоплювали велику групу індивідуальних виробництв на контролі КМРЄ. На момент засідання КМРЄ їх було близько 400 - як індивідуальних, так і заяв, об'єднаних в групи, зазначає Павло Пушкар.
«Ці справи стосувалися скарг заявників про відмову держави виконати судові рішення національних судів, тривалого невиконання таких рішень, винесених проти самої ж держави, державних органів, підприємств і організацій, які контролюються державою або за які держава несе відповідальність», додає він.
У пілотній справі Юрія Іванова ЄСПЛ прийняв рішення ще в 2010 році, зобов'язавши Україну створити «дієвий механізм захисту». Однак, у 2017 році у зв'язку з недостатньо ефективним виконанням пілотного вердикту, Велика палата ЄСПЛ у справі Бурмича своїм рішенням викреслила зі списку розгляду 12 148 індивідуальних заяв, поданих в ЄСПЛ. При цьому «повернули» їх Україні не окремо, а всі разом, аби Україна, нарешті, створила механізм захисту. ЄСПЛ чітко вказав, що він очікує вжиття заходів загального характеру для вирішення проблеми, а не індивідуальне виконання кожного рішення національного суду, включеного в 12 148 справ.
«Традиційно проблема виконання судових рішень розглядалася як проблема «недостатньої ефективності» діяльності державних виконавців. Тобто, її розглядали як проблему технічного характеру, яка вимагала додаткового фінансування і законодавчого врегулювання процесуальної діяльності, додаткової формалізації процесу виконання, одночасно з розширенням дискреційних повноважень держвиконавців.
Також довгий час ця проблема сприймалася, і в деякій мірі і продовжує сприйматися зараз, як проблема нестачі коштів держави для виплати боргів за судовими рішеннями. Однак саме відсутність коштів на рахунку держави, як цілком однозначно свідчить практика ЄСПЛ, не звільняє державу від відповідальності за Конвенцією, зокрема за порушення приписів статті 6 (доступ до Суду в якості забезпечення виконання судового рішення).
Крім того, протягом тривалого часу було незрозуміло, звідки саме виникають такі борги, якась «чорна діра бюджету», тобто нестача коштів на виконання зобов'язань держави, передбачених, в тому числі діючими законами, які повинні забезпечуватися відповідними бюджетними асигнуваннями», - підкреслює Павло Пушкар.
Саме рішення у справі «Бурмич та інші проти України» звернуло увагу на політичні та фінансові причини невиконання, ідентифікувавши їх як першоджерело проблеми невиконання судових рішень проти держави, підкреслив Павло Пушкар.
За його словами, в рамках нагляду Комітету міністрів Ради Європи, зокрема, в березні 2019, були окреслені і інші причини. Серед них:
До вищевказаних проблем додаються і питання фінансової дисципліни (популістське законодавство про пенсії, соціальні і заробітні виплати, яке не забезпечується бюджетними асигнуваннями, але, разом з тим, воно зобов'язує суди ухвалювати рішення, свідомо нездійсненні з точки зору наявності коштів).
Також, зазначає Павло Пушкар, до них можна віднести неможливість виконати рішення судів нематеріального характеру, які носять явно декларативний характер (наприклад, про визнання права черги на квартиру, повернення або видачі неіснуючого майна, перерахунок пенсії або вжиття заходів на виконання рішення, як то повернення майна і т. д.).
Ще одне питання стосується, з одного боку, «розширеної» відповідальності і, з іншого - існування постійного «державного імунітету» щодо виконання певних категорій судових рішень через численні мораторії або ускладнення процедур банкрутства державних підприємств, неможливості автоматичного або безспірного списання коштів тощо.
За словами Павла Пушкаря, рішення Комітету міністрів Ради Європи від 4-6 червня 2019 свідчить про те, що наша держава, нарешті, усвідомила «діагноз», про який так довго говорив Європейський суд з прав людини і КМРЄ.
«У діалозі щодо виконання рішень ЄСПЛ дуже важливо взаємне розуміння проблем системно-структурного характеру. Коли думки і уявлення про першопричини проблем, за якими відбуваються повторювані порушення вимог Конвенції, розходяться, і держава, з огляду на вимоги принципу субсидіарного дії Конвенції, не може або не здатна сприйняти «діагноз», «вилікувати» проблему стає надзвичайно важко і, напевно, в деяких випадках навіть неможливо», - зазначає він.
«Рішення КМРЄ від червня цього року, нарешті, поставило крапку у встановленні причин невиконання судових рішень на національному рівні за допомогою експертних програм співробітництва Ради Європи (Human Rights Trust Fund).
КМРЄ також зазначив і позитивно оцінив факт вироблення проекту Національної стратегії вирішення проблеми невиконання судових рішень, винесених проти держави, де рекомендується реформувати систему виконання рішень з точки зору її законодавчого, інституційного і практичного наповнення, створити систему «автоматичного виконання» і відповідних «засобів захисту» .
КМРЄ також рекомендував державі прийняти проект Стратегії, як рекомендаційний, а потім обов'язковий до виконання державою стратегічний документ, який містить чіткий план його практичної реалізації», - підкреслив Павло Пушкар.
Крім того, КМРЄ, звернув свою увагу і на практику національних судів, в тому числі Великої палати Верховного Суду, яка включила пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов» і «Бурмич і інші» в національну правову систему і судову практику, що є логічною кульмінацією цього пілотного рішення.
КМРЄ також зазначив у своєму аналізі і рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 (за згаданою вище конституційною скаргою Віри Хліпальскої), яке, на думку КМРЄ, фактично створює належну конституційну підстава для реформи системи виконання рішень національних судів і зміни (або трансформації, як зазначив КМРЄ) цієї системи в систему автоматичного виконання таких рішень.
«Про що йде мова? Рішення, за яким держава (державний орган, установа, організація або підприємство, яке контролюється або управляється державою) є відповідачем, має виконуватися цим відповідачем відразу, без зволікань, без затримок і зайвих адміністративних і бюрократичних перепон, беззастережно.
Тобто, такі рішення повинні виконуватися відразу «добровільно-примусово», без накладення додаткового тягаря адміністративних чи правових процедур на стягувача (мова йде про спрощення системи виконання, в тому числі, отримання виконавчих листів і т. д.)», - зазначає Павло Пушкар.
Ще одним цікавим елементом червневого рішення КМРЄ є питання розширення дії Закону України 2012 року «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», перегляду категорій осіб, які можуть отримати виплати за судовими рішеннями і відповідні компенсації, виходячи з положень цього закону, а також забезпечення належних бюджетних асигнувань на його виконання.
У цьому контексті КМРЄ звернув увагу на необхідність вирішення проблеми невиконання рішень судів та виплат відповідних компенсацій в групі справ Бурмич і інші.
У контексті засобів захисту, які надають можливість прискорити виконання судових рішень або отримати компенсацію за затримку, КМРЄ звернув увагу на необхідність створення системи ефективної компенсації за тривале невиконання рішень, забезпечивши індексацію сум боргу і компенсацію шкоди за тривале невиконання судового рішення на рівні, відповідному вимогам практики ЄСПЛ.
Наостанок, КМРЄ вирішив завершити нагляд за виконанням 352 індивідуальних рішень ЄСПЛ, які розглядалися з точки зору виконання в групі справ Жовнер і Юрій Миколайович Іванов, щодо яких немає необхідності прийняття ніяких додаткових заходів індивідуального характеру, оскільки справедлива компенсація була сплачена заявникам, а відповідні рішення національних судів були виконані.
Наступний розгляд прогресу України за згаданими справами планується на вересень 2019 року. Нагадаємо, що останній термін, наданий ЄСПЛ - до жовтня 2019 року для вжиття заходів загального характеру, в тому числі для створення дієвого механізму виплат у справах, які перебували на розгляді в Європейському суді.
«Сподіваюся, що зміни відбудуться і заходи дійсно будуть прийняті, оскільки проблема невиконання рішень національних судів, винесених проти держави, є ключовою в забезпеченні дієвості судової системи, верховенства права та ефективного доступу до правосуддя. Без повного і остаточного вирішення цієї проблеми сама Конвенція та практика Суду не зможуть надійно інкорпоруватися в правовій системі України, а доступні і ефективні засоби захисту, які потрібні за статтею 13 Конвенції, можуть залишитися теоретичними і ілюзорними. Ці зміни вкрай необхідні, невідкладні і однозначно невідворотні.
Основне питання щодо реалізації цих змін – це питання часу. Питання про необхідність трансформації системи виконання рішень вже вирішене остаточно і на порядку денному більше не стоїть», - підсумував Павло Пушкар.
За повідомленням Судово-юридичної газети.
_03_03.png)
