Чи потрібно для стягнення витрат на правничу допомогу подавати детальний опис робіт: позиція ВС

Верховний Суд виніс постанову щодо стягнення витрат на правничу допомогу (справа № 640/18402/19). Верховний Суд висловився, чи необхідний детальний опис робіт, виконаних адвокатом, для стягнення витрат на правничу допомогу.

Касаційна скарга стосувалася питання стягнення витрат на правничу допомогу за супроводження спору про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (ППР) Головного управління ДФС в м. Києві.

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував ППР, а також на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань управління ДФС стягнув понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 12 350 грн.

Апеляційна інстанція скасувала рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу з ДФС. На її думку, позивач до матеріалів справи, всупереч вимогам 134 КАСУ, не надав доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, деталізації наданих послуг та вартості кожної із них.

У скарзі до Верховного Суду скаржник зазначив, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які підтверджують надання правничої допомоги. Зокрема, відповідно до договору про надання правової допомоги оплата передбачалась у розмірі, еквівалентному 500 доларам США, за супроводження справи, а не за конкретну дію/вид адвокатської діяльності. Еквівалентна сума була визначена на рівні 12350 грн станом на 27 серпня 2019 року.

Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд в постанові зазначив, що вважає висновки суду апеляційної інстанції помилковими, оскільки вони не ґрунтуються на всебічно досліджених доказах, наявних в матеріалах справи, які підтверджують понесені позивачем витрати на правову допомогу.

Зокрема, розмір винагороди за надання правової допомоги був визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та  витраченого адвокатом часу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення нею витрат в суді першої інстанції.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до ч. 4 статті 134 КАСУ у випадку наявності витрат на оплату послуг адвоката позивач повинен подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи.

Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАСУ, Верховний Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Доводів податкового органу щодо неспівмірності витрат на правову допомогу відзив на позовну заяву не утримує.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Отже, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу та скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві витрат на правничу допомогу.

За повідомленням Судово-юридичної газети.